Володимир Литвин свою президентську кампанію проводить серед людей. Особисто. По всій Україні, в обласних і районних центрах, у великих містах і маленьких селах тисячі громадян приходять на відверту розмову з ним. Але охочих почути відповіді на свої наболілі питання набагато більше за тих, кому трапляється нагода побувати на зустрічі з кандидатом у Президенти. Тому газета поставила йому запитання, що найчастіше лунають на зустрічах із громадянами.
— Володимире Михайловичу, чого зараз найбільше не вистачає нашій владі? — Передусім, совісті й відповідальності. Якби можновладці думали не лише про себе, своїх партнерів по закулісному бізнесу і про те, як отримати свої «срібняки» за виконання вказівок закордонних хазяїв – у нас все було б по-іншому. Але час цієї влади чи, точніше, безвладдя минає. Бо такого безладу і такої наруги над собою люди не терпітимуть. Так що, переконаний, відбудуться зміни на краще.
— По всій Україні люди скаржаться на те, що за нинішнього зростання цін пенсій і зарплат не вистачає навіть на найнеобхідніше. І підвищення, на жаль, поки що майже не рятують…— Те, що нам вдалося зробити – підвищити мінімальні пенсії і зарплати, це перший, цілком необхідний, але, звісно, далеко недостатній крок. Своє завдання як Президента бачу в тому, щоб теперішній принизливий «мінімум» замінити гідним стандартом соціального забезпечення, який буде неухильно гарантуватися державою. Звичайно, для цього потрібно вирішувати цілу низку проблем. Передусім – піднімати економіку і ліквідувати засилля олігархів та їхніх ставлеників у владі. Що стосується цін, то, на моє переконання, держава має суворо контролювати ціни на продукти, ліки і товари першої необхідності. Для цього треба забезпечити, власне, контроль за цінами й якістю продуктів і товарів, передбачити відповідні компенсації громадянам, залежно від рівня їхнього достатку, а також розробити різні компенсаторні механізми для вітчизняних виробників. Ми обов’язково це зробимо і матимемо безліч якісних вітчизняних продуктів за прийнятною для кожного ціною.
— Росія торік значно підвищила для України ціни на газ. Це призвело до занепаду промислового виробництва, підвищення комунальних тарифів для громадян. Як вирішувати проблему? — Нинішня влада зіпсувала відносини з Російською Федерацією – це повністю на її совісті. Крім того, вона не змогла відстояти наші національні інтереси у стратегічно важливому питанні енергетичної безпеки. На моє переконання, потрібно вибудовувати нормальні, взаємовигідні стосунки з сусідами – тоді і проблем таких не матимемо. Ми повинні якомога швидше створювати Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю, Казахстаном, іншими країнами СНД. Якби наші державці і політики діяли злагоджено, то ми не мали б такої кризи, та й ціни на енергоносії були б нижчими. Впевнений, що так воно у нас і буде. Крім того, працюючи разом, об’єднуючи наші зусилля, ми зможемо на рівних конкурувати з транснаціональними компаніями, які не пускають нас на зовнішні ринки. Непродумана, непослідовна і, по суті, безвідповідальна зовнішня політика призводить до того, що страждають мільйони наших громадян. Зменшуються зарплати, зростає безробіття і ціни. Комунальні тарифи, що підвищуються вслід за цінами на газ, держава має регулювати і робити прийнятними для громадян. Це – святий обов’язок влади, й якщо вона цього обов’язку не виконує, то влада ця – непрофесійна і безвідповідальна, тож мусить поступитися місцем тим, хто хоче і може працювати краще. Якщо говорити конкретно, то ми плануємо вирішувати проблему зависоких комунальних тарифів двома шляхами – по-перше, домогтися зниження цін на імпортний газ і збільшити власний видобуток палива і, по-друге, запровадити справедливі й дієві компенсації громадянам та родинам, яким складно сплачувати комунальні тарифи. Від цього виграють і наша промисловість, і люди. Звісно, для вирішення питання тарифів необхідно зробити ще одне – відігнати нечистих на руку великих і малих олігархів від газової сфери. Раз і назавжди покласти край зловживанням у сьогоднішніх неймовірних масштабах покликана моя антикорупційна програма.
— Володимире Михайловичу, наші вчителі і медики, працівники культури отримують дуже низькі зарплати. Ще більше загострює становище криза: наприклад, попри деклароване підвищення заробітної плати, у сфері освіти вона фактично залишилася незмінною з минулого року. У медицині – ще гірше. А ціни на деякі необхідні продукти і товари встигли вирости в рази…— За будь-якої нагоди я дякую нашим вчителям і лікарям за їхню подвижницьку працю і зараз хочу зробити це ще раз. Неприйнятне становище з фінансуванням освіти і медицини необхідно негайно виправляти. Зрозуміло, що темпи поліпшення оплати праці тут залежать від загального стану нашої економіки. Однак у будь-якому разі я досягну закріплення законом гарантії оплати праці в освіті й медицині не нижчої, ніж у середньому в економіці. Ми всі – в неоплатному боргу перед вчителями, викладачами, лікарями, медичними сестрами. Їхня праця – це по-справжньому державна праця. Значення роботи для держави сільського вчителя чи фельдшера у ФАПі набагато вагоміше, ніж сумнівна користь, яку приносить Україні якийсь одинадцятий заступник міністра в Києві. Тому я вважав і вважаю, що держава нарешті має виконати свій обов’язок перед освітянами, медиками, працівниками галузі культури і прирівняти їхнє забезпечення та соціальні гарантії до рівня державних службовців.
— Чимало наших підприємств і підприємців останні півроку використовують кризу як прикриття для того, щоб скорочувати працівникам зарплату, а то й взагалі її не виплачувати. Що держава може зробити для захисту трудівника?— Гадаю, слід почати з того, що державі, на жаль, повністю не вдалося створити належних умов для відповідальної праці бізнесу. Але ми виправимо ситуацію. Нещодавно Блок Литвина у Верховній Раді провів Закон про погодинну оплату праці. Це, безперечно, посилить відповідальність власників і керівників підприємств перед працівниками. Звичайно, попереду ще довгий шлях, але ми його обов’язково подолаємо. Ми плануємо домогтися того, щоб права та інтереси нашого працівника були захищені на рівні найрозвиненіших європейських країн. Хоча навіть з власного досвіду поїздок Україною я знаю чимало прикладів сумлінного ставлення підприємств до працівників, до їхніх родин, до міст і сіл, де вони працюють. Такі підприємства створюють належні умови праці, турбуються про безпеку на робочих місцях, захист довкілля, розвивають соціальну сферу. Відповідно, і держава має заохочувати чесного виробника замовленнями на постачання товарів і послуг та іншими способами.
— Ваша програма вважається однією з найбільш змістовних у плані вирішення соціальних питань. «Доведення частки оплати праці у виробничій сфері з 8% до 30% собівартості продукції, забезпечення співвідношення мінімальної і максимальної заробітної плати у пропорції 1:5...». Гадаєте, сьогодні це можливо реалізувати?— Відповім запитанням на запитання. А погодинну оплату праці можна було реалізувати? Коли ми вносили цей пункт у свою передвиборну програму, ніхто не вірив, що в Україні це можливо. Але погляньте на результат: закон ухвалений і працює. Я наголошую: ніколи не займався популізмом та окозамилюванням. Все, що є в моїй програмі, реалізовувати можна і потрібно. Повірте, все перевірено і прораховано економістами, взятий передовий досвід зарубіжних країн. Все це буде працювати, потрібна лише політична воля, щоб зважитись на такий крок.
В Україні 80% економіки перебуває у приватних руках. Коли у нас була сприятлива економічна кон’юнктура, то, наприклад, власники металургійних підприємств отримали прибуток на 10 років вперед. Це справедливо? А співвідношення зарплат працівників державного сектора і керівників держави? Є такий неофіційний показник – співвідношення зарплат вчителя і президента. Так ось, у США це 1:6, у Литві – 1:3,5, в Україні – 1:30! Влада не повинна настільки відриватись від народу.
— І тому Ви пропонуєте не лише підвищення зарплат вчителям, лікарям та працівникам сфери культури до рівня середньої в економіці, але й забезпечення їм соціальних гарантій на рівні держслужбовців?— Цілком вірно. Коли мене запитують, де взяти гроші, я відповідаю: «А погляньте на сьогоднішній апарат держслужбовців!». Як мінімум, на 40% адміністративно-управлінський апарат можна скоротити. У нас друга стаття за видатками Держбюджету – це державне управління (перша – соціальна), такого немає ніде в світі! У нас люди живуть за принципом: «Мы не сеем, не пашем, не строим, мы гордимся общественным строем». І потрібно позбавити статусу держслужбовців значну частину тих людей, які знаходяться в Києві.
— Як людина з села, Володимир Литвин має намір вирішувати на президентському посту проблеми селян?— А ви знаєте, в чому полягає головна проблема села? У тому, що за останні два десятки років вирішенням проблем селян ніхто не займався. Коли я приїжджаю в село і запитую, як селяни переживають кризу, у відповідь лунає: «Так, як звичайно». Село майже не помітило нинішньої кризи, тому що криза у селі ніколи і не завершувалась! І тому я вважаю – головне, що потрібно селу, це те, щоб його проблемами хтось нарешті серйозно зайнявся. Не на рівні нашої маленької фракції в Парламенті, яка, як могла, підтримувала селян, а на рівні держави. Що необхідно зробити? По-перше, припинити пограбування селян. Ми проведемо ревізію всіх сільськогосподарських земель, скасуємо незаконні операції купівлі-продажу, притягнемо до кримінальної відповідальності земельних шахраїв, які відібрали у селян їхні наділи. Необхідно створити Державний земельний банк, який матиме виняткове право на купівлю земельних паїв. Хоче селянин продати свій пай – хай продає державі за серйозні гроші, а не олігархам за безцінь. Потрібно посилити контроль за орендарями: селяни повинні отримувати в якості орендної плати не мішок зерна, а відсоток від урожаю, зібраного орендарем. Для підтримки самих фермерів введемо пільгове кредитування господарств, які використовують земельний пай за прямим призначенням, та пільгове оподаткування створюваних сільських підприємств терміном на 5 років. Безумовно, повинна бути посилена державна підтримка сільських товаровиробників, допомога у виході на ринки збуту. Це лише перші і ключові кроки, які має робити держава назустріч селу.
— Останнє запитання: якою буде Україна при Президентові Литвині?— Україна буде заможною і процвітаючою. А головне – буде багатим та процвітаючим народ. Причому весь, а не 50 сімей, як сьогодні. Мене часто запитують: «Навіщо Литвин йде на вибори?». Відповідаю: аби не допустити, щоб країну на чергові 5 років віддали у власність кланам. Для мене ключове і найважливіше питання – що буде з країною, з людьми, які у ній живуть, завтра. Тому в новому році сердечно бажаю всім українцям міцного здоров’я, щастя, радості, успіхів, достатку і добра. А ще – сил і наснаги працювати для своєї родини і всієї України, невтомності у творенні добра, мудрості і злагоди у кожній родині й у всьому суспільстві. Всупереч усім тривогам і негараздам – віри у власні сили і свою щасливу зірку. Ми обов’язково справдимо надії на краще.
3 (240) 14/01/2009
Володимир Котигорошко
Акценти: выборы президента 2010, Литвин, Кременчуг
Шановні споживачі електричної енергії!
