Квиток на сеанс смерчу

Розповідає Оксана МАРЧЕНКО:

— Пригода, яка сталася зі мною та моїм хлопцем минулого літа, якомога краще підходить під назву вашого конкурсу «Шалене літо». Бо ми потрапили під справжнє шаленст­во стихії!

Ніщо не передбачало біди. Ми приїхали у Коблево, щоб розважитись у місцевому аквапарку. Треба сказати, квитки туди були недешеві – 150 грн з особи. Щойно ми переступили поріг і роздягнулись, як на аквапарк налетів смерч. За лічені хвилини всі будівлі у парку розваг були стерті з лиця землі. Шезлонги літали над головами, як пір’їнки, за ними летіли пальми, ще якісь рослини.

Звісно, всі, хто того дня потрапив до аквапарку, вимагали від адміністрації повернути кошти. Але керівництву було не до нас. Воно ліквідовувало наслідки природного катаклізму. Біля воріт поставили охорону і нікого не пускали. Під брамою аквапарку ми з Миколою простояли цілий день. Згоріли шалено! І лише коли пообіцяли наступного дня нас пропустити безкоштовно, пішли додому.

До речі, вже наступного дня всі наслідки буйства стихії прибрали. А аквапарк працював, як ні в чому не бувало.

Туреччина додала кілограмів

— Мабуть, краще вже літо було б шаленим, тоді й фігура була б у повному порядку,  – сміється кременчужанка Наталія Ткаченко. Вона завжди мріяла відпочити разом з усіма членами своєї численної сім’ї де-небудь за кордоном. Родина Ткаченко зазвичай подорожує з турфірмою «Травел», тому й цього літа вирішила не зраджувати традиції. На щастя, саме того дня на родину чекала гарна путівка до сонячної Туреччини, у незабутнє місто Аланья.

— Всією сім’єю ми вибиралися на екскурсії, багато плавали та рухалися. Ходили на дискотеки та знайомилися з цікавими людьми. Одного лише не врахували – що весь цей час не можна було собі відмовити у задоволенні поїсти. Кажуть, що найбільш щире кохання – до їжі. А шведські столи, як на лихо, постійно ломилися від найрізноманітніших страв, від яких навіть у голові паморочилося. Тому вже за кілька днів до Кременчука повернулася не сім’я струнких Ткаченків, а родина гарненьких телепузиків! Проте навіть зайві кілограми не могли перекреслити нам безліч позитивних вражень від відпочинку. А з зайвою вагою впоратися легко – треба просто зашити рота, – чи то жартома, чи то всерйоз каже Наталія.

Вечеря замість палацу

Розповідає Лія Кудіна:

— Кілька років тому я разом із подругою Ольгою відпочивала в Алушті. Ми жили у санаторії біля самісінького моря. Одного дня подруга запропонувала поїхати на екскурсію. Після тривалих суперечок ми обрали подорож до Лівадійського палацу. Нам дуже кортіло побувати у середньовіччі.

До початку екскурсії місце знаходження палацу для нас залишалося загадкою. Ми сподівалися, що це звичайна екскурсія, яка триватиме не більше 2-х годин. Та ми навіть не гадали, що до палацу нас везтимуть на катері.

За 1,5 години у дорозі мене настільки закачало, що, ступивши на пірс, я просто не могла йти. Трохи перепочивши, ми сподівалися, що вже прибули на місце. Та гід розчарувала нас, сказавши, що близько години доведеться підніматися сходами.

Незважаючи ні на що, ми мужньо почали сходження. Йшли майже 40 хвилин. Десь на півдорозі я зважилася запитати в організатора екскурсії про їжу та напої. Отримала відповідь, що харчування у вартість екскурсії не входить.

Я подивилася на годинник. У голові промайнуло: «А за півтори-дві години у санаторії – вечеря, а ми ще навіть не обідали. Так і від голоду померти недовго!». Чесно кажучи, кримськими краєвидами на той момент і я, й Ольга були ситі по горло. А тим часом до палацу залишалося не менше півгодини шляху крутими сходами.

Ми, не змовляючись, розвернулися й кинулися тікати. Лише діставшись твердої землі, ми зрозуміли, що грошей із собою не взяли! Довелося йти стежкою вздовж моря до самої Ялти. У місті ми були за годину. Там сіли у тролейбус і почали благати водія відвезти нас безплатно до Алушти. На щастя, той погодився. Й ми якраз встигли на вечерю!

До речі, ті, хто залишився у палаці, повернулися опівночі, голодні і злі, та сказали, що більше на екскурсії – ні ногою!

Покорители горной реки

Рассказывает Олеся Смирнова:

— Неудобный шлем болтается на голове, гидрокостюм мешком сидит на моем небольшом тельце. Тапок не досталось вообще, не нашлось размера. Но… крепко и уверенно легло в ладонь весло, и я напряженно вглядываюсь вперед, где такие же, как мы с мужем, любители приключений пытают­ся преодолеть первый порог горной речки на двухместной лодке-каяке.

Итак, наша очередь. Надо отметить, что опыта сплавления по горной речке у нас не было, правда, Виталик хотя бы грести умеет, в отличие от меня.

Первые попытки достичь места назначения не увенчались успехом, наша лодочка крутилась в разные стороны, бросаемая течением то вправо, то влево. Минут через 10 нам, не без нервов, удалось совладать с каяком. Главный секрет управления лодкой оказался до безобразия прост  – необходимо было договориться и слушать друг друга. И вот первый порог… Страшно, потому как впереди перевернулось уже четыре лодки и незадачливые туристы бултыхаются в холодной родниковой воде. Входим в порог…

«Вправо, – кричит Виталик. – Влево, быстрее. Нас разворачивает...».

Дальше было и страшно, и прият­но. В порог мы вошли не совсем удачно, боком, к тому же, лодка, что двигалась следом, не выдержала необходимого интервала и вошла сразу за нами, сильно ударив наш каяк в бок. Нас почти перевернуло на острый валун, но спасло то, что мы одновременно, не сговариваясь, уперлись веслами в расщелину в камнях и удержали равновесие, а наши таранеры от удара кубарем посыпались в воду. Очухались мы уже на спокойном участке возле берега, куда попросил нас причалить инструктор, чтобы подождать, пока выловят остальную группу.

В тот день было много еще сложных порогов и ярких впечатлений. Мы невероятно гордились собой, потому что за всю трассу ни разу не перевернулись и не потеряли друг друга. А все благодаря тому, что мы – одна команда красного каяка.

Незабываемый отдых с «Белым Амуром»

— Летом мы со студентами с рюкзаками на плечах отправились в Крым. Стали на ночевку возле виноградника, где огромные гроздья сортового винограда поблескивали на солнце.

Решив не упускать возможности полакомиться южными фруктами, с удовольствием набросились на виноград. Насытив желудок, сразу пришла идея, что можно не только хорошо покушать, но и неплохо заработать. Благо, что недалеко находилась база отдыха. Так как, кроме рюкзаков, у нас с собой ничего не имелось, нужно срочно было искать упаковку. К счастью, мы обратили внимание на разлетевшиеся от ветра пакеты возле мусорной свалки. При ближайшем рассмотрении они оказались вполне пригодны для наших целей. Чтобы продезинфицировать, мы их хорошенько ополоснули в соленой морской воде. И тут начался сбор урожая. Доверху наполненные виноградом пакеты мы предлагали отдыхающим по очень доступной цене. Поэтому торговля шла на ура! Карманы наполнялись деньгами. Когда осталось 2 пакета, виноградом заинтересовался один мужчина. Он спросил, каким сортом мы торгуем, и первое, что пришло нам на ум – это «Белый Амур». Мужчина удивленно вздернул бровь: «Странно, сколько лет живу в Симферополе, первый раз слышу о таком сорте. Рыбу  – знаю, но чтобы виноград?».

Собрав кассу, мы решили отметить это дело крымским вином. Начали строить планы на будущее, мечтали о том, как, проходя пешком зоны отдыха, будем зарабатывать, снабжая курортников «Белым Амуром». Планировали мы недолго. Наверное, виноград и вино оказались не совсем благоприятным сочетанием для наших организмов. Началась так хорошо знакомая многим отдыхающим, самая настоящая революция в животе. Так как туалет находился выше и был расположен под гору – это разнообразило наши ощущения. Мы боялись лишний раз присесть и даже чихнуть. Наш запас бумажной продукции быстро иссяк, и пришлось возле той же мусорной свалки ловить разлетевшиеся газеты.

Поутру, совсем невыспавшиеся, мы спешили незаметно пройти мимо базы отдыха, но нас остановила комендант и пожаловалась: «Зачем вы накормили людей винным виноградом, от него же сильный слабительный эффект, они по полчаса сидели в туалетах». И тут нам стало ясно, в чем секрет нашего винограда. И как опытные туристы теперь советуем всем: «Уважаемые отдыхаю­щие, будьте бдительны, не покупайте никогда виноград с таинственным названием «Белый Амур»!».

Слава тим, хто на катамарані!

Розповіла Зінаїда Прохніч:

— Повністю переконались у правильності вислову Анатоля Франса «Іноді один день, прожитий в інших місцях, дає більше, ніж 10 років життя вдома», коли разом з друзями 27-28 червня вирушили в подорож. Наближалися День молоді та День Конституції України, тому вирішили відзначити їх по-молодіжному і патріотично – у туристичному поході рідним краєм, з романтикою вогнищ та нічних купань.

В улюбленій газеті «Кременчуцька Панорама» знайшли оголошення про сплав на катамаранах по р. Псьол, довірилися і рушили в подорож. Два дні промайнули, як дві години! Серце завмирало від краєвидів, гордість за рідну землю переповнювала, душа раділа за щирих і привітних людей, які зустрічали нас оплесками та вигуками «Слава Україні!».

Спаслись от нудистов бегством

Рассказывают Александр и Оксана Крыжановские:

— В бархатный сезон 2009 года мы «дикарями» отправились покорять Крым. Приехали в Коктебель! Лет 5 назад здесь был палаточный городок, а теперь город до неузнаваемости застроен торговыми объектами, кафешками.

В поисках места для палатки я предложил поехать в красивое уютное место, где отдыхал в детстве: в Лисью бухту. Нормальная асфальтированная дорога явно обходила стороной эту местность. Пришлось ехать грунтовой дорогой, которая очень напоминала американские горки. Преодолевая очередной подъём, мы видели впереди ещё более сложный. Мелькала мысль, что если начнется дождь, то мы останемся на этих склонах надолго, ведь выехать не сможем.

Но, наконец-то, мы добрались! Красивый пейзаж песчаного берега, горы, отдаленность от цивилизации внушали надежду на хороший отдых и ночлег. Однако эти мечты были развеяны первым встречным, который забыл надеть…трусы. Оглядевшись, мы со страхом поняли, что попали в самый центр нудизма, а многочисленные джентльмены и дамы в костюмах Адама и Евы с интересом нас рассматривают.

Подумав о том, что наш сладкий сон могут прервать голые ночные гости, мы единогласно решили: «Бежим отсюда!»

Судорожно оглядываясь, мы с лёгкостью выезжали на страшные непроходимые горы, которые так пугали нас еще полчаса назад. Добравшись до трассы, решили ехать в Тихую бухту. Тихая бухта оказалась действительно тихой, там мы спокойно провели свой незабываемый отдых.

Голий крадій

Розповідає Сергій Халоша:

— Це трапилося влітку років із 10 тому, на канікулах перед 5-м курсом університету. Ви й самі знаєте: студентське життя нелегке і голодне за будь-якої пори року, весь час перебуваєш у пошуках чогось, що можна «кинути до рота».

Так і того знаменного дня ми з другом не знайшлив холодильнику нічого їстівного, і тоді в голову прийшла чудова ідея: проникнути на територію тютюнової фабрики та обірвати стиглі абрикоси, які так і вабили з-за високого паркану. На голодний шлунок роздумували недовго: відразу «пішли на діло».

І ось ми сидимо на дереві і за обидві щоки уплітаємо на диво смачні абрикоси, як раптом почувся якийсь шурхіт. Я озирнувся і побачив, що до нас швидко наближається охоронець. Навіть і сам не знаю як, але упіймав він мене вправно. Друг же мій зник миттєво.

Я чекав будь-якого покарання, бо знав, що охоронці – народ суворий. Але цей виявився добрим «жартівником», він просто скомандував: «Знімай штани!» Я бува вирішив, що він жартує, але на його обличчі не було й тіні гумору. Так і довелося мені залишити свої штани охоронцю і з соромом йти без них додому через усе місто.

«Шалене лiто» ля фініта!

Панове учасники нашого улюбленого літнього проекту, пакуйте валізи! Усі, чиї історії упродовж двох місяців були надруковані в газеті «Кременчуцька Панорама», виграли путівки до мальовничого куточка України на березі річки Хорол.

Ми дуже вдячні всім, хто поділився своїми веселими спогадами про літо. Колектив редакції по-білому заздрив молодятам, які у розпал медового місяця, відшукуючи затишну місцину, потрапили на нудистський пляж. І тепер усі ми знаємо, що виноград «Білий Амур» на морі купувати не варто, бо заробиш серйозний розлад шлунка, так само, як група кременчуцьких студентів і ще з десяток безпечних кримчан, котрі купили у них винні ягоди. Шкода, що літо завершується, але, воно-таки було шаленим! І проведемо ми його так само – весело і безтурботно.

Увага! На уік-енд під Хоролом вирушають:

Оксана Марченко

Наталія Ткаченко

Лія Кудіна

Олеся Смірнова

Юрій Зоря

Олександр Крижановський

Сергій Халоша

А також їхні кохані другі половини!

Детальніша інформація за телефоном: 79-22-54