Вулиця весни та поцілунків

У давніх традиціях язичества та православ’я є чудове весняне свято – Красная Горка. Відзначали його через тиждень після Великодня. Молодь збиралася на пагорках і водила хороводи. Цього дня було заведено цілуватися та радіти весні – як початку нового життя. Красная Горка є й у Кременчуці, щоправда, місцина наразі щільно забудована, а від гарної історії залишилася тільки назва вулиці, й то у перекладі – вул. Червона Гірка.

Свій початок вул. Червона Гірка бере десь серед щільної приватної забудови Чередників, наприкінці вул. Маяковського. Здіймається вгору, обходить Міську дитячу лікарню, пролягає між двома навчальними закладами – медколеджем та пед­училищем, та упирається у пров. Вишневий. Вулиця недовга, вузька та зигзагоподібна, більшості городян відома завдяки розташованій на ній інкубаторній станції. За 2 місяці тут розпочнеться справжній ажіотаж  – весняний розпродаж молодої птиці. Судячи з вивіски на огорожі, на станції можна навіть придбати «індиків важкого кросу». Що це за диковина така, відомо, напевно, лише посвяченим.

Ближче до дитячої лікарні завершується приватний сектор і з’являються кілька бетонних багатоповерхівок, зведених у формі прямокутника, всередині якого – досить приємний дворик. В одному з палісадників увагу привернула фантазія у народному стилі – з тином та глечиками, ностальгія когось із мешканців. На іншому боці вулиці розташувався такий собі міні-кооперативчик з кількох десятків гаражів, буквально впритул наліплених до проїжджої частини. Найстарший з могікан – вагон, пристосований під гараж, проіржавілий, розмальований та обписаний різними псевдорелігійними закликами на кшталт: «Бійся Антихриста!».

За гаражами-вагонами з гори відкривається чудовий краєвид на мікрорайон Чередники, річку Сухий Кагамлик та підприємство мінеральних вод «Ізумруд». А вулиця Червона Гірка вирівнюється і стає більш просторою. Медколедж – нагорі, педучилище  – внизу, між ними  – схил, місцевій дітлашні на втіху, бо залюбки катаються з гори, добре, що зима цього року сніжна. Схил увесь у деревах, навесні тут зелено і дуже затишно. Якщо Червона Гірка походить від російського «красиво», то це саме тут. Шкода, що природна краса не всім до вподоби. У семи з 11-ти молодих сосен, висаджених нещодавно на схилі, зрізані верхівки  – хтось потурбувався про Новий рік у своїй оселі.

Наприкінці вулиці вартий уваги ще один об’єкт – п’ятиповерхова будівля колишнього профілакторію «Славутич», власність АТ «Укртатнафта». Ще рік тому дехто з депутатів міськради пропонував місцевій владі придбати цей об’єкт для перенесення сюди онкодиспансеру. Вартість будівлі, виставленої на аукціон, на той час сягала 9 млн грн. Керівники міста депутатську пораду розцінили як популістську, а для розташування онкодиспансеру наразі розглядають приміщення розформованого військового шпиталю у Придніпровському парку. Міноборони начебто зголосилося віддати його місту.

Любов Василівна зі своєю улюбленицею Майєю:

— У цьому районі я живу з 1966  р. Зелена, гарна, тиха вулиця  – навесні тут усе розквітає, гуляти надворі саме задоволення. Нізащо б не погодилася поїхати звідси.

З історії

Красная Горка – давньоруське народне свято, з появою християнства його відзначали у першу неділю після Великодня (у Фоміну неділю), – зазначено в Інтернет-енциклопедії. Красная Горка символізує повне настання весни, це свято веселощів та хороводів, свято перших весняних зустрічей дівчат з парубками та поцілунків. Ігри та гуляння відбувалися на пагорках, котрі першими звільнялися від снігу, звідси й назва – «красная», тобто красива гірка. У давнину зазвичай до Красної Горки приурочували весілля та вінчання. Існує навіть старовинне прислів’я: «Кто на Красной Горке женится, тот вовек не разведется».

На целофанових кульках летять з гори хлопчаки. Нічого, що сідниці будуть завтра у синцях, на сніжну зиму чекали довго!

На Червоній Гірці прапорів не було

Алла Гайшинська, директор Міського краєзнавчого музею:

— Точних даних щодо походження назви вулиці немає, але ймовірно, що вона пов’язана з давнім святом – Красная Горка, адже територія ця горбиста, тут могла збиратися молодь для зустрічі весни.

До 1901 р., як свідчить карта дореволюційного Кременчука, ця зона розташовувалася поза межами міста і не була заселена. Цю гористу місцину могли використовувати для випасу худоби. Ймовірніше за все, перші будинки тут з’явились у період з 1901 по 1914 рр. – час, коли місто інтенсивно розвивалося. Орієнтовно на тій території, де зараз знаходиться м’ясокомбінат, німецькі фабриканти – брати Зітто, зводили м’ясне підприємство. У прилеглих районах могли селитися робітничі сім’ї.

Після 1917 р., вже за радянської влади, назву «Червона Гірка» залишили, тому що вона була співзвучна ідеалам нової епохи.

Акценти: Красная Горка, краеведение, история, Кременчуг