Життя таки покращується. У шкільних буфетах почали продавати бутерброди з червоною ікрою, продукт розкуповують дуже швидко.

Сьогодні кременчуцькі учні можуть купити у шкільному буфеті не лише пиріжок чи булочку, але й бутерброд з червоною ікрою. Смачно, поживно і корисно. Щоправда, делікатесні бутерброди пропонують буфети лише елітних шкіл, де, відповідно, більшість учнів не надто обмежена в батьківських коштах.

Бутерброди з червоною ікрою журналісти «КП» побачили в ліцеях №№ 4 і 30 та гімназії № 5. Бутерброди, які містять 7 г ікри, шматочок огірка, листочок петрушки та 5 г масла, у буфеті гімназії коштують 4,25 грн.

Як розповідає буфетниця Вікторія, така їжа учням до смаку – за день на бутерброди використовують принаймні баночку ікри.
— Це добре, коли в учнів є вибір – що купувати. Хтось візьме звичайний бутерброд, а хтось – із червоною ікрою. Вода в нас лише негазована, про чіпси немає й мови, а з горішків – лише арахіс, солоних не буває, – розповідає Вікторія про асортимент буфету.

Дійсно, чіпсів чи сухариків у шкільних буфетах ми не знайшли – замість них хіба що соломка. Та й смажені пиріжки деякі школи теж виключили з асортименту. Але, водночас, не в кожному закладі були й фрукти.

Чи повинні батьки охороняти територію школи, де навчаються їхні діти? З таким запитанням до газети звернулися батьки учнів ліцею № 30. Тетяна М., мати шестикласника ліцею № 30, дуже здивувалася, коли нещодавно вчителька сина запропонувала їй вийти на вечірнє чергування біля школи. Це нагадало жінці радянські часи і добровільно-примусові громадські дружини з охорони порядку.

Як зазначають деякі експерти, світова економічна криза вплинула на міграційні потоки в Європі. Так, через брак роботи в таких країнах, як Іспанія та Італія, зменшився і потік трудових мігрантів до них.

Як зазначила начальник Кременчуцького відділу ГІРФО Тетяна Печериця, потік виїжджаючих із міста поступово, але невпинно знижується. Торік у Кременчуці таких було всього 45 осіб. Найбільше (16 осіб) у 2011 р. виїхали до Ізраїлю. По 12 кременчужан поїхали жити в США та Росію. Їдуть також до Білорусі, Казахстану, Німеччини, четверо – до Італії. «Жити, працювати чи навчатись їдуть кременчужани, ми не знаємо. Мета візиту нам не відома», – зазначає Тетяна Печериця. До арабських країн, за даними ГІРФО, виїжджають з Кременчука на постійне проживання дуже рідко,частіше, як правило, на роботу.

Наразі почастішали випадки оформлення документів на постійне проживання в Італію.

— Це, як правило, ті, хто виїхав туди раніше на роботу, облаштувався, отримав вид на проживання і тепер повернувся до Кременчука, щоб залишити його назавжди, – розповідає Тетяна Печериця.

Звернення або скарга можуть стати дієвим засобом у відстоюванні прав громадянина в бюрократизованій державі. За їх допомоги можна вирішити багато проблем. Але скаржитися треба з розумом: знати кому, як і про що писати. Від цього багато в чому залежить кінцевий результат.

Крок перший: до кого звертатися?

Скаржитися краще починати з найнижчої інстанції. Можна навіть з того, на дії кого ви скаржитеся, або з його безпосереднього начальника. Після того, як отримаєте від нього відповідь, котра, можливо, вас не влаштує – скаржтеся вище, намагаючись не пропускати жодної інстанції. І щоразу вказуйте на порушення закону тими посадовцями, які не вирішили ваші попередні скарги, або на порушення ними термінів надання відповідей.

Деякі громадяни вважають: якщо одразу звернутися до найвищого посадовця, то результат не забариться чекати. Думка суперечлива, а нерідко – й помилкова.

Від Святвечора і до Водохреща любителі всього містичного та неймовірного ворожать на майбутнє. Підказкою може бути будь-що: ім’я напівтверезого нічного перехожого, а то й взагалі собачий гавкіт.

На Святки вирішила поворожити і прекрасна половина редакції «Кременчуцької Панорами». На цю ідею наштовхнули наші ж колеги. Готуючись до Щедрого вечора, згадали, що деякі великі мережі магазинів спеціально запрошують до себе щедрувальників і просять засіяти якомога заможніше. Власники крамниць вірять, що збереження народних традицій сприятиме багатому та успішному року для торгових справ.

Журналістки пішли в люди, озброївшись саморобними картами з цілком реальними побажаннями. Звісно, лише добрими. Адже у народі говорять – на Святки треба вірити тільки добрим пророкуванням, а на негативні навіть не зважати. Нам було цікаво дізнатися, чому кременчужани вірять або не вірять у ворожіння й як вони поставляться до пропозиції поворожити на удачу безкоштовно.

Може, воно й не скромно – оцінювати самим результати своєї роботи, але варто, коли проблеми, порушені газетою, опиняються в центрі уваги міської влади і чиновники починають працювати над їх вирішенням. Завершуючи рік, «Панорама» підбиває підсумки «написано – зроблено».

Зупинка «Тупикова»

Під такою назвою рік тому в газеті «Кременчуцька Панорама» (№ 52 (289) від 23.12.2010 р.) вийшов матеріал про те, як гине кинутий напризволяще владою комунальний електротранспорт, як кременчуцькі тролейбусники «вибивають» своїх пасажирів у жорсткій боротьбі з маршрутниками, а посадовці мерії лише холоднокровно констатують: конкуренція нерівна. Звісно, нерівна, бо рік тому тролейбусів на лінію щодня виходило близько 25-ти, а маршруток – до 200. «На Полтавщині не залишилося закладів, котрі мають ліцензію на навчання водіїв тролейбусів», – писала тоді газета, наголошуючи, що мерії слід врешті втрутитись у ситуацію, інакше КТУ не вижити.

Якщо до влади приходять військові, це не завжди погано. Є в цьому своя пікантність й користь. Про цивільно-армійський симбіоз ми згадали напередодні двох визначних дат – 20-річчя Збройних Сил України, що відзначається 6 грудня, та Дня місцевого самоврядування, який припадає на 7 грудня. «КП» вирішила дізнатися, чи застосовують колишні військові армійські навички у роботі в органах місцевої влади.

В органах місцевого самоврядування сьогодні працюють колишні військові:

у міськвиконкомі – 11осіб,

в Автозаводському райвиконкомі – 10 осіб,

у Крюківському райвиконкомі – 11 осіб.

Майже 80 років минуло зі страшного Голодомору 1932-1933 рр., але й нині відчутний біль утрати. Адже смерть від голоду торкнулася чи не кожної української родини. Забути про це неможливо, пам’ять про чорні роки передається з покоління в покоління.

Запали свічку!

У Кременчуці 25 листопада об 11.00 відбудеться мітинг-панахида біля пам’ятного знака жертвам Голодоморів (по вул. Бетонній, поблизу Першої міськлікарні).

26 листопада о 16.00 на пл. Незалежності кременчужани приєднаються до Всеукраїнської акції «Запали свічку». У цей же час підприємствам, установам та організаціям пропонують зупинити свою роботу і вшанувати пам’ять померлих хвилиною мовчання.

«За 500 днів, з квітня 1932 р. по листопад 1933 р., в Україні, за оцінками різних дослідників, загинули від 5 до 10 млн людей. Пік Голодомору припав на весну 1933 р. Тоді в Україні від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тис. – щодня.

Доки влада думає, бути чи не бути дворовим собакам, на вулицях міста зовсім невесело живуть бездомні коти. Сердешні жіночки їх підгодовують, менш сердешні – обіцяють знищити при нагоді.

Голова громадської організації «Жіночий клуб «Бджілка» Валентина Дерев’ягіна принесла до редакції «КП» листа з проханням звернути увагу на проблему бездомних котів. I, чесно кажучи, ми й самі не думали, яка то велика біда. По вул. В. Бойка, де знаходиться офіс громадської організації, розташовані дерев’яні господарські будівлі. До них повсякчас підкидають котів та кошенят з надією на те, що добрі люди приглянуть, підгодують і не дадуть померти від холоду та голоду. Добрі люди надії виправдовують, проте котів стає все більше і більше. На порозі – зима, тварини сильно мерзнуть і хворіють, обігріти їх можливостей небагато, знайти для них оселю – ще менше. У принципі, власники господарчих будівель не проти засилля котів, адже вони ганяють щурів та мишей, які полюють на домашні заготівлі, проте впускати їх до сараїв не квапляться.

Рік тому, 31 жовтня 2010 р., Кременчук обирав нову міську владу. Здобувши підтримку в 42% виборців, до мерії прийшов молодий та амбіційний Олег Бабаєв зі своєю командою. В управлінні міським господарством поєдналися військова тактика та принципи бізнесу. Чи пішло це на користь місту?

Рік минув, але вибори осені-2010 ще пам’ятні у Кременчуці, бо були позначені найбруднішою кампанією за всю історію міста, найнижчим показником явки виборців на дільниці (лише 45%) та найбільшою кількістю тих, хто проголосував «Проти всіх» – 10%.

З-поміж 9-ти претендентів на крісло міського голови Олег Бабаєв здобув перемогу із 42,4% голосів, значно випередивши свого найближчого суперника Миколу Глухова. Команда нового мера відзначила перемогу божевільним лазерним шоу на стінах міськвиконкому. Сталося це 1 листопада. З нагоди Хеллоуіну по будівлі бігали світлові чорти, повзала нечисть, у фіналі будівля розпалася на цеглинки, вочевидь, щоб відродитися до нового життя.