Чи є щастя за кордонами?

Як зазначають деякі експерти, світова економічна криза вплинула на міграційні потоки в Європі. Так, через брак роботи в таких країнах, як Іспанія та Італія, зменшився і потік трудових мігрантів до них.

Як зазначила начальник Кременчуцького відділу ГІРФО Тетяна Печериця, потік виїжджаючих із міста поступово, але невпинно знижується. Торік у Кременчуці таких було всього 45 осіб. Найбільше (16 осіб) у 2011 р. виїхали до Ізраїлю. По 12 кременчужан поїхали жити в США та Росію. Їдуть також до Білорусі, Казахстану, Німеччини, четверо – до Італії. «Жити, працювати чи навчатись їдуть кременчужани, ми не знаємо. Мета візиту нам не відома», – зазначає Тетяна Печериця. До арабських країн, за даними ГІРФО, виїжджають з Кременчука на постійне проживання дуже рідко,частіше, як правило, на роботу.

Наразі почастішали випадки оформлення документів на постійне проживання в Італію.

— Це, як правило, ті, хто виїхав туди раніше на роботу, облаштувався, отримав вид на проживання і тепер повернувся до Кременчука, щоб залишити його назавжди, – розповідає Тетяна Печериця.

Іноземці люблять Кременчук

Потік громадян, що в’їжджають, а це ті, хто оформлює громадянство або вид на проживання в нашому місті, з року в рік становить близько 250 осіб. До них додаються ті, хто повернувся в Україну з інших країн, в які раніше виїхав на постійне місце проживання. «Щороку таких осіб приблизно 45-50, – говорить Тетяна Печериця. – Повертаються з різних причин. Дуже часто, заробивши достатньо грошей за кордоном або навпаки – втративши там заробітки. Повертаються як із Росії, так і з країн далекого зарубіжжя. Чимало людей повертаються з Ізраїлю. Багатьом не підходить тамтешній клімат. З Німеччини їдуть найрідше, майже ніколи.

Полюбляють наше місто й іноземці. Торік у Кременчуці тимчасово проживали 217 іноземців, які зареєструвались офіційно. Іноземців, що постійно мешкають у нашому місті, наразі 1056. У них є вид на проживання та реєстрація на території Кременчука, але вони зберегли громадянство тієї країни, звідки приїхали. Левова частка кременчуцьких іноземців – це російські громадяни – 862 особи. Але живуть у Кременчуці вихідці ледь не з усіх куточків світу, зокрема з Нігерії, Австралії, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, В’єтнаму, Гани, Естонії, Латвії, Литви, Ірану, Іспанії, Індії, Італії, Йорданії, Китаю, Польщі, США, Угорщини…

Кавалери їдуть до нас

Останнім часом простежується цікава тенденція – наші жінки почали запрошувати наречених до Кременчука. Якщо раніше оформлення такого запрошення іноземцю було нонсенсом, то зараз – навпаки. «На мою думку, це говорить про те, що наша країна, дійсно, цікава для іноземців, і не лише тому, що в нас жінки гарні», – жартома констатує пані Тетяна.

Торік у Центральному відділі ДРАЦС було зареєстровано 71 шлюб з іноземцями. Переважно ці іноземці – чоловіки. Більшості – за 35 років, а найстаршому іноземцеві, який знайшов своє щастя в нашому місті – 69 років.

Непрохані гості

Торік із Кременчука видворили 42-х громадян інших країн або людей без громадянства. Десятьох з них – у примусовому порядку. «Документи на таких осіб оформлюються через окружний суд у Полтаві. Довелося розміщувати їх у пункті тимчасового утримання нелегальних мігрантів у Чернігові. Це такий клопіт», – скаржиться Тетяна Печериця. Найбільше нелегалів їде до нас із Росії. Торік 16 таких видворили. Їдуть нелегально до Кременчука з Молдови (6 осіб), Таджикистану (5 осіб), Азербайджану та Грузії – по 4 особи. Був й один грек-нелегал. Чого вони шукають в нашому місті? У всіх різні причини. Хтось їхав до родичів, яких так і не знайшов. Хтось – на роботу, та й не влаштувався.

— До речі, офіційно влаштуватися на роботу в Україні, не маючи дозволу від Центру зайнятості, неможливо, – констатує начальник відділу ГІРФО. – А оформити такий дозвіл доволі складно. У Кременчуці дуже мало іноземців (11), які мають такі дозволи, а, отже, й офіційно оформлені на роботу.

Водночас іноземці, які мають вид на проживання, мають і всі права в Україні, окрім політичних (наприклад, право голосу). Вони можуть офіційно працювати без дозволу Центру зайнятості. Таких у Кременчуці близько 1000.

Діти – не проти подорожей

Особливо, якщо це без батьків. У Кременчуці за останній рік значно зросла кількість дітей, які вирушають на екскурсію за кордон без батьків у складі, наприклад, організованих груп. Ця цифра по місту невпинно росте. «Ми можемо відстежити цей потік, бо оформлюємо для дітлахів окремі дитячі проїзні документи. Якщо в 2010 р. таких документів ми оформили 570, то в 2011 р. – уже 713», – зазначає Тетяна Печериця.

Згідно з міжнародними договорами, на сьогодні Чехія, Іспанія і Португалія – три країни, які вимагають оформлення закордонного паспорта на дітей. Наприклад, у Чехії – з 15-ти років. Тому дітям, які виїжджають у ці країни, оформлюють закордонний паспорт, а не дитячий проїзний. Торік такі документи отримали 72 дітлахи.

По всій Полтавщині за минулий рік громадяни оформили майже 20 тис. закордонних паспортів, зокрема третину – у Кременчуці. Кількість закордонних паспортів, що оформлюють кременчужани, щороку зростає приблизно на півтисячі.

У Росії нам раді

Міграційне видання «Дорожня карта» склало своєрідний рейтинг країн, де до українських трудових мігрантів ставляться доволі приязно. Як не дивно, але на перше місце фахівці журналу поставили Росію. «Росія зацікавлена не так у сезонних мігрантах, як у нових громадянах», – пише видання. І додає: відмови бажаючим отримати громадянство в Росії становлять лише 2%.

Друга країна в рейтингу найохочіших прийняти українців – це Польща, там є попит на сільгоспробітників. Третє, четверте та п’яте місця в умовному рейтингу країн, які охоче відкривають двері для українців, посідають Болгарія (місцеві масово виїхали звідти до Іспанії), Канада (Квебек – для тих, хто володіє французькою, там потрібні робочі руки) і Туреччина (там, аби працювати в курортній сфері, достатньо знати англійську).

Чи виїхали б Ви з України, якби мали таку можливість?

Володимир Олександрович, пенсіонер:

— Ні, я б нікуди не поїхав. Хіба що в якості туриста – щоб повернутися назад. Мені й в Україні добре живеться. Я тут з 1946 р., приїхав з Росії і цілком задоволений.

Настя, студентка:

— Якби дали можливість, то чому б і ні? Наша країна повільно розвивається, тут немає перспективи. Хотіла б поїхати у Норвегію. Наскільки я знаю, там найвищий рівень заробітної плати.

Олександр Іванович, гідролог:

— Не поїхав би. Мене багато чого не влаштовує у нашій країні, але хіба треба одразу кудись їхати? Буду вже якось тут жити.

Український борщ смачніший

Наталія П., мешкає у Німеччині понад 10 років:

— Ми з родиною поїхали до Німеччини назавжди. Спочатку було дуже складно. Знання німецької мови, отриманого у Кременчуці, було явно недостатньо. Нас поселили в такому собі таборі для біженців, від погляду на який хотілося ридати. Підтримували свої – знайомі, які раніше оселилися в Німеччині. Вже за місяць завдяки соціальній допомозі ми змогли орендувати пристойну квартиру, нам запропонували курси вивчення мови і професійні курси. Ми знайшли роботу. Діти адаптувалися дуже швидко, і зараз я переконана, що тоді зробила правильний вибір. Мої діти отримали гідне навчання, на канікулах відпочивають у горах або на морі, а не вештаються у дворі. Різні бувають часи, але у дітей є майбутнє. А це для мене головне. До Кременчука дуже тягне. Сумую за подружками. Та й борщ з українських харчів смачніший. Але більше місяця на батьківщині не витримую. Дратує постійна невлаштованість.

Акценти: заграница, эммигранты, Кременчуг