Танець, який можна почути

У кременчуцьких танцювальних колах є такий жарт: Україна  – країна степу, а Кременчук  – її столиця. І йдеться не тільки і не стільки про мальовничі степи, на які багата наша ненька, а про стиль танцю, який набуває все більшої популярності не лише серед молоді, але й серед людей старшого покоління.
Сама ідея – вибивати звук ногами, була поширена у найрізноманітніших куточках Землі: від Африки до Росії. Саме тому на звання родоначальника жанру претендують чимало країн. Та все ж нинішній степ – tap dance, є суто американським винаходом.

Українські степісти багато років їздять на змагання різного рівня і демонструють там досить непогані результати. Але знають про це одиниці. Все змінилось у 2008 р., коли у телешоу «Танцюють всі!», за яким, затамувавши подих, спостерігала вся країна, переміг Олександр Астанін – представник одеської школи степу. Тоді й з’ясувалося, що вміння танцювати степ разом з просто вмінням вправно рухатися є запорукою успіху.

Кременчуцькі степісти також варті того, щоб про них говорили. Їх як серйозних суперників знають учасники українських та міжнародних чемпіонатів. У грудні 2009 р. кременчужани Ігор Бездєнєжних та Євген Коломієць взяли участь у Чемпіонаті світу зі степ-танцю. Обидва хлопці пройшли у фінал, посівши 6-те та 7-ме місця. Показово те, що місяцем раніше Ігор Бездєнєжних зайняв 4-те місце на Чемпіонаті Європи й уже на Чемпіонаті світу обійшов усіх, хто переміг його в європейському заліку. То чого ж можна навчитись у Кременчуці?

— Степ-танець ділиться на багато видів, але головних напрямків два: бродвейський – це постановки на основі класичної або джазової хореографії, і так званий «хуфер», в якому взуття розглядається як музичний інструмент. Танцівнику акомпанують всі музичні інструменти, окрім ударних. Барабанщиком є танцюрист,  – розповідає Віктор Хмілевський, керівник студії степ-танцю «Джой». Уже 4 роки студія працює у Будинку дитячої та юнацької творчості. Наразі тут займаються близько 25-ти степістів.

Кременчуцький степ досить швидко набирає обертів. Наших танцівників запрошують на фестивалі та змагання різних рівнів. Проте їздити вдається не всім і не всюди. Проблема одвічна  – брак коштів. Не всі батьки в змозі відправити свою талановиту дитину, наприклад, за кордон. І навіть приїхавши на змагання, кременчужани, на жаль, не можуть дозволити собі затриматися там хоча б на день. А це позначається на самопочутті дітей, які після тривалої подорожі практично не мають часу на відпочинок. Проте «джоївці» не впадають у відчай, бо знають – вони ще жодного разу не підводили рідне місто. Й у степівських колах Кременчук відомий як місто чемпіонів.

За один танець степіст робить 1000 ударів ногами. Кожен кременчуцький танцюрист встигає тупнути ногою 18 разів за секунду.

Історія однієї набійки

Матроси, щоб підсилити звук чечітки, прибивали до підошов черевиків дрібні англійські монети – пенні. Російські танцюристи підбивали носки й п’яти чобіт невеликими металевими скобами. Вже у ХХ ст. вуличні танцівники, щоб їх було краще чути, кріпили до підметок черевиків пивні пробки. Приблизно ж тоді, на початку ХХ ст., шкіряні туфлі почали підбивати й алюмінієвими набійками. Відомо, що перший патент на набійки оформила фірма «Capezіo».

Акценти: степ, танцы, Кременчуг